Монстри чи друзі?

Цих собак багато хто боїться і навіть ненавидять, для інших вони - символ мужності. Мова йде про американських стаффордшир-тер'єрів.

Фотографії цих тварин частенько прикрашають обкладинки журналів. Підпис, як правило, свідчить: «Собаки-вбивці». Чи це так, тижневику «2000», розповіла власниця розплідника американських стаффордшир-тер'єрів Лілія Іванівна Калиниченко. Цією породою вона займається вже 7 років.

Завдяки атлетичному тілу кремезна собака справляє враження дуже сильної для свого розміру, але цілком гармонійної, рухомої, спритної і повної живого інтересу до навколишнього світу істоти. Не плутайте американського стафордшир-тер'єра з стафордширським бультер'єром, собакою з трохи полегшеним кістяком. У свій час клуб собаківництва США допускав американського стафордшир-тер'єра на ринг стафордширських бультер'єрів і, зрозуміло, дві породи нерідко схрещувалися.

Предками американського стафордшир-тер'єра були англійський бульдог і англійський тер'єр. У 1870 р. стаф потрапив в США, де його стали називати бійцівської собакою (піт-догом), янкі-тер'єром і американським бультер'єром. Американський клуб собаківництва визнав цю породу в 1935 р., давши їй назву «Стафордшир-тер'єр», яку 1 січня 1972 замінили на «американський стафордшир-тер'єр». Подальша доля цієї породи невідома, оскільки в Англії її заборонили.

В Україні утримувати таких собак дозволено, але щомісячна плата за них істотно вище, ніж за більш нешкідливі породи. Порода, про яку ми говоримо, за характером - максималіст: собака або любить, або ненавидить. Так, Ануба, по-домашньому Масики, стафордшир, що належить Каліниченко, за словами господині, реагує на гостей або дуже позитивно, або вкрай негативно.

Ануба зовсім не схожа на монстра-вбивцю, хоча серед її нащадків є справжні людожери. Вся справа в тому, що агресія у цих собак не вроджена: це результат неправильного виховання. Якщо правильно виховувати стафа - відданішого друга вам годі знайти. Але, Боже збав, допустити помилку у вихованні: жертвою може виявитися сам господар.

Ось приклад. Коли Масики була ще цуценям, траплялося, що вона справляла природну нужду в недозволених місцях. Але коли Лілія Іванівна в серцях одного разу злегка струснула за шкуру свою улюбленицю, Масики люто огризнулася. Якщо б господиня проігнорувала таку поведінку, агресія для тварини стала б нормою. Серед цуценят Ануби були особини, виховані неправильно. Коли такі тварини ставали дорослими, їх, як правило, присипляли. До речі, у ветеринарні клініки нерідко звертаються з проханням убити дорослого здорового американського стафа. Щоб подібне траплялося рідше, варто було б створити спеціальну комісію, яка давала б дозвіл на право володіти такою породою.

Правильно виховані американські стафордшир-тер'єри готові віддати життя заради господаря. Одного разу на прогулянці на Лілію Іванівну напав п'яний чоловік із ножем. Собака не розгубилася, і нападник швидко втік.

Чимало клопоту господарям доставляє і вічне бажання стафа битися зі іншими собаками. Лілія Іванівна радить власникам таких собак припиняти всі агресивні дії вихованців: тільки в цьому випадку вдасться виростити врівноваженого пса, зручного для утримання в місті. На жаль, сама Каліниченко не врахувала цього нюансу у вихованні Ануби і навіть колись водила улюбленицю на собачі бої. У той час прийнято було вважати, що бійка для стафа - нагальна потреба: нібито, збивши оскому, тварина стане спокійніше. Практика довела зворотне: чим менше агресії в житті собаки, тим менше з нею проблем.

Оксана Рудь