Умные животные

Жив у мене кіт Рижик, по окрасу - тигр в мініатюрі, і очі жовті, але здалеку вони блищали зеленим кольором. Коли він помер, очі теж були зелені.

Я завжди виводила Рижика на прогулянки. По-перше, під'їзд закритий, а по-друге, він міг помітити двері інших квартир, що було, звичайно, небажано.

Одного разу я тільки вивела його з дому і не встигла пройти з ним і декількох метрів, як з-за рогу вискочила вівчарка. Я розгубилася і, звичайно, не встигла нічого зробити. Собака кинулася до Рижику, а він, задерши хвіст, кинувся навтьоки.

Попереду росла береза, він просто злетів до розвилки, а собака села у дерева і, задерши голову, гавкала на нього. Треба сказати, Рижик зазнавав шуму і крику. Довго не думаючи, він розвертається і пускає струмінь прямо у фізіономію собаки-переслідувача. Та замовкає. Тут якраз і я приспіла.

Ви б бачили подив собаки, вона просто повернулася до мене, в очах читалася розгубленість і здивування: «Ну не дурень чи, право слово!» Вона щось буркнула і побігла наздоганяти своїх господарів, а Рижик ще трохи посидів і, переконавшись у тому , що йому нічого не загрожує, спустився з дерева і з гідністю продовжив свій шлях. А очі в нього сміялися. Як і мої, втім.

На довершення всього, він вивалявся в пилу, струснув і побіг у своїх справах. Я повернулася додому, знаючи, що чекати варто Рижика тільки до ранку.

У людей теж так буває: кричать, б'ються в істериці, і їх заспокоюють, березневі водою, а то й обливши нею. А ще й ляпас вліплять. Кот, опинившись у такій ситуації, вирішив її аналогічно, але по-своєму, через брак інших засобів.