Мопс

Мопс — маленька, приваблива декоративна собачка, яку відвіку тримала еліта. Собака з живим, веселим і при цьому урівноваженим характером, благородна і прив’язана  до господаря.

Мопс — собака для людей з особливою душевною організацією, відкритих, безкорисливих, інтелігентних і інтелектуальних, таких, що дивляться на світ через призму любові до всього, що їх оточує. Звичайно, мопс не володіє витонченою грацією хортів або напористою вдачею бульдогів, а тим більше якостями вівчарки, проте, якимсь неймовірним чином, Творець зумів втілити в мопсові все те, що робить його воістину унікальним серед різноманіття собачих порід.

Зі всіх порід собак, створених людиною, лише деякі мають історію, яка могла б порівнятися з історією мопсів. Міфи і легенди оточують цих собак. Зображення химерних короткомордих мопсоподібних, з крупними, опуклими очима і укороченим носом собачок, висічених на нефриті, виліплених з глини або виконаних в кераміці, зустрічаються ще з часів зародження буддійської цивілізації на Сході.

Найімовірніше, порода веде свій початок з Китаю, так само, як і пекінеси. У ранніх китайських рукописах згадуються "квадратні, низькі собаки з короткою мордою". У Китаї існували собаки, що називалися "Ха Па" і "Ло Цзе". Дві ці різновиди були дуже схожі і розрізнялися в основному лише довжиною шерсті. "Ха Па" були довгошерстими. Мопсоподібні "Ло Цзе" - схожі на пекінесів, але володіли короткою шерстю.

На відміну від пекінесів, які в Китаї були зведені в ранг імператорських культових і священних собак і могли проживати виключно в імператорському палаці, мопсоподібні Ло Цзе були собаками знаті і проживали в багатих будинках. Лише частина Ло Цзе жила разом з пекінесами в імператорському палаці і не могла покидати його меж. Ці собаки були привілейованими улюбленцями імператорської династії і мали навіть власних слуг, що виконували їх витребеньки.

Коли торгівельні зв'язки між континентом і Далеким Сходом налагодилися, став можливий обмін тваринами. Можливо, що таким чином до Європи разом з моряками голландської компанії близько 400 років тому попали і Ло Цзе. Так це чи ні, але приблизно в цей час мопси стають улюбленцями королів і простолюдинів. До речі, в Голландії мопса називали китайськими мастіфом.

Саме мопс врятував Вільгельма Тихого, правителя Голландії, під час війни з Іспанією. Дряпанням і гавкотом, він розбудив короля якраз в той момент, коли на сплячий табір напав противник. За цей вчинок мопс став офіційним собакою будинку Оранських.

У XVI столітті мопси вже були породою, що склалася. Вони швидко стали популярними, особливо у пані вищого світу. Вважалося хорошим тоном тримати в будинку собачку цієї породи, своєю рухливою мордочкою екзотичну мавпочку, що нагадує, і відтіняючу красу власниці.

Коли мопси вперше з'явилися в Англії, у них були дуже коротко підрізають вуха, хвости у псів і сук мали бути закручені в протилежні сторони, язик, що висовується, вважалася великою перевагою. Носи були набагато довшими, ніж зараз, тупіші морди з'явилися результатом селекції. Ноги були довшими, тулуб не таким "квадратним", як зараз. Тим більше, собака не був так щільно збитий.

У Англії порода отримала назву "Рід", під якою і сьогодні відома в багатьох країнах і саме так називається в зарубіжних каталогах виставок. Існують дві версії походження цієї назви. По одній з них воно походить від латинського "pugnus", що означає "кулак", на який схожа голова мопса. А по іншій - назва породи пов'язана з жартівливим англійським прізвиськом веселих мавпочок - "pug".

Своєю сьогоднішньою зовнішністю мопси зобов'язані англійцям. Саме у Англії була почата серйозна селекційна робота, що привела до появи сучасного типа мопсів породи, настільки улюбленої у всьому світі. Клуб любителів мопсів був заснований в 1883 році, в 1885 році була проведена перша виставка. У 1888 році був прийнятий стандарт породи.

Сьогодні мопс - порода, поширена і улюблена не лише в Англії, але і в багатьох країнах Європи, а також в Америці і Австралії. У Європі успіхів в розведенні мопсів добилися заводчики різних країн. На європейських і усесвітніх виставках чисельність собак цієї породи досить висока і призові місця займають мопси з Данії, Німеччини, Фінляндії, Італії, Польщі і ін.

Мопс – маленька, квадратного формату собачка, із злегка випуклими очима і закрученим хвостиком. Ідеальним зростом для них є 26 – 28 см в загривку, ідеальна вага – 6,3 – 8,1 кг Шерсть у них пряма, м'яка, коротка і блискуча, не жорстка, не пухнаста. Забарвлення - чорний, сріблястий, бежевий. Останні два чітко визначаються так, щоб був повний контраст між кольором і «ременем» (чорна смуга, що протягнулася від потилиці до хвоста) і маскою. Маска, вуха, родимки на скулах на лобі відмітина у вигляді відбитку великого пальця або ромба і «ремінь» чорні наскільки можливо і чітко позначені.

Якщо поглянути на фотографію мопса, то можна подумати, що це ставний і повільний вайло, який цілими днями хропе на господарському дивані. Але це глибока помилка. Про мопса можна сказати «Multimum in parvo», тобто «багато що в малому».

Цей пес на диво рухливий для своєї мішкуватої зовнішності. Створюється враження, що він прагне перебувати у всіх частинах будинку одночасно і брати участь у всіх родинних справах. Готовий цілий день носитися і, заклопотано сопе, допомагати господареві у всіх його починах, будь то лагодження сантехніки, що розбушувалася, або засолка осінніх опеньок.

Деколи просто важко повірити, що це собачка, а вже сам-то він напевно так не вважає. Мопс володіє величезним відчуттям власної гідності, не визнає жодного насильства над своєю неабиякою особою. Він прекрасно уживається зі всіма мешканцями квартири, при цьому нічого і нікого не боїться, ніщо не позбавляє його відчуття упевненості в собі, ніколи не стане «молодшим в зграї», навіть якщо буде таким за віком.

Мопси дуже віддані своїм господарям, вирушають з будь-якої, навіть найвеселішою, компанії по першому заклику. Під час відсутності господаря пес сильно сумує, сидить із затьмареним поглядом, та зате радості немає межі, коли друг повертається, при цьому мопсик виконує танець «тумба-юмба» на задніх лапах, дереться на руки, лижеться і повискує від щастя. Увечері, коли вся сім'я в зборі і домашні турботи відкладені до ранку, мопс любить, затишно згорнувшись, подрімати у господаря на колінах. Але при щонайменшому шереху за дверима він прокинеться і з гавкотом кинеться в передпокій. Ні, він нікого не укусить, але свій борг - попередити господаря про можливу небезпеку - він не забуває.

Треба відмітити, що є у вмісті мопсів і невеликі складнощі: це міський собака, не пристосований для тривалих прогулянок в холод і спеку, а також по дрімучих лісах. Потрібно враховувати його дихальну систему і головне - берегти очі, що «говорять». Очі у мопса майже не захищені від можливих травм колючою стернею і кігтями кішки. Мопси невибагливі в їді, але при планеруванні живлення собаки поважно враховувати особливості породи. Він дуже ненажерливий, і тому треба стежити за тим, щоб мопс не переїдав.

Савченко Ганна, клієнт Центру: «Мопси створені щоб бути вірними компаньйонами і товаришами, вони просто заражають своїм позитивом, дуже доброзичливі, віддані своєму господареві. Одночасно і інтелігентний і ставний аристократ і в теж час грайливий, мопс дуже красивий. Універсальний собака: і з дітьми пограє і буде вашим супутником всюди і сторожем може стати».