Суди над тваринами

Процеси над тваринами в середні століття були звичайною справою. Аж до XVIII століття в багатьох країнах Європи судили тварин, які вчинили злочини.

Судили комах і птахів, ссавців і змій, судили по всій формі і дуже ретельно - слідство велося з допитами і тортурами, перед повним складом суду в 23 людини виступали обвинувачі і захисники. Це нікого не дивувало в ті часи - адже вважалося, що тварини діють свідомо, значить, і відповідати повинні за свої вчинки за всіма правилами.

Мабуть, процеси над тваринами того часу можна розділити на дві категорії - «цивільні» і «кримінальні». Перші вражали надзвичайною лагідністю, глибокою «справедливістю» по відношенню до «створінь Божих». Перш ніж винести вирок, до підсудних зверталися з такими словами: «Ти тварюка Божа, тебе я поважаю. Тобі належить земля точно так само, як і мені, я не повинен бажати твоєї смерті. Але ти шкодиш, ти зазіхаєш на мою спадщину, розоряєш мої виноградники, пожираєш мої жнива. Одним словом, позбавляєш мене плодів моєї праці. Бути може, я все це заслуговую, так як я не більше і не менше, як нещасний грішник. У всякому разі право сильного є мерзенне право, я поясню тобі твою провину, буду благати про милосердя Боже, тобі покажу місце, де ти зможеш існувати, і потім ти повинен піти, коли ж ти будеш стояти на своєму, то я прокляну тебе «.

Однак коли ці зворушливі вмовляння не діяли, доводилося звертатися до суду. Але в суді до шкідників ставилися дуже співчутливо і не поспішали їх засуджувати. У 1479 році в одному з районів Швейцарії жителі звернулися до суду зі скаргою на личинок хруща, які губили сади і ліси. Захисник жуків Фрібург затіяв суперечку із суддями, чи були жуки на Ноєвому ковчезі. Суперечка ця тривала два роки, а личинки тим часом продовжували губити сади і ліси.

У XIV столітті жителі швейцарського міста Кура подали скаргу на білих черв'яків. Однак черв'яки на суд не з'явилися. Тоді суд призначив прокурора і адвоката черв'яків і з усіма формальностями приступив до справи. Після закінчення розгляду суддя, враховуючи, що «вищезазначені черв'яки суть створіння Божі, вони мають право на життя, отже, було б несправедливо позбавляти їх засобів до існування», вирішив перевести комах в дику лісисту місцевість, де б вони могли спокійно проживати, не приносячи нікому шкоди.

Через кілька років жителі цього ж міста порушили, справу проти шпанської мушки. Суддя призначив обвинуваченим не тільки адвоката, а й опікуна, які домоглися перевезення шпанської мушки в інше місце. Жителі змушені були відвести їм досить значний простір, де б ці комахи могли жити.

Ще більш знаменитий процес над комахами, що проходив в 1545 році в Швейцарії. Завдяки спритності і красномовству захисника шкідники-жуки були засуджені лише до переселення в інше місце, причому спеціальна комісія довго вибирала, куди можна було б переселити жуків. Знайшовши ділянку, комісія склала спеціальний документ, що підтверджує право жуків користуватися ділянкою. Місцеві жителі з великими труднощами домоглися дозволу ходити через неї. І то з умовою, що не буде «нанесення шкоди пасовищам жуків».

Однак жуки так і не переселилися (як не переселялися, звичайно, й інші комахи, незважаючи на рішення суддів). Частина Європи тоді була розділена на крихітні князівства, які постійно воювали один з одним. В цей час якраз почалася війна двох феодалів, війська пройшли по землі, відведеній для жуків, і адвокат терміново опротестував рішення суду: місце стало непридатним для комах.

Не менш гуманні були і процеси над щурами. Французький адвокат Бартолмі-Шасоне зробив собі кар'єру на захисті щурів і мишей. У 1480 році він виграв процес, заявивши на суді, що його підзахисні не могли з'явитися, бо місця проживання їх занадто розкидані: вони живуть у багатьох селах, а самі житла мишей - глибокі нірки, і природно, що перебуваючи в них, миші не знали про виклик до суду.

Суд постановив оголосити про виклик мишей по всіх селах. Однак миші знову на суд не з'явилися. Адвокат знову вигородив їх, заявивши, що мишам важко прийти: їм потрібно пробиратися через ліси і яри, струмки і болота, до того ж на кожному кроці їх підстерігають вороги -кішки, лисиці, сови. Нарешті, він виголосив полум'яну промову, доводячи, що не можна звинувачувати всіх гамузом, а необхідно встановити індивідуально провину кожної миші. А так як це було неможливо, то справу довелося припинити.

Правда, не завжди адвокату вдавалося відстояти своїх підзахисних. Іноді щурів і мишей засуджували до виселення. Але завжди суд видавав їм охоронні грамоти, щоб їх не з'їли по дорозі кішки.

Навіть у XVIII столітті ще тривали «цивільні процеси» над тваринами. Так, в 1713 році в Бразилії судили термітів, які розтягнули борошно і підточили дерев'яні стовпи в льохах монастиря. Організований за всіма правилами - з обвинуваченням і захистом - суд виніс постанову про те, що терміти повинні покинути монастир і переселитися на спеціально відведене їм поле. Однак терміти послухалися. І монахи відступили: адже терміти, як і люди, створені Богом і служать йому! Значить, і чіпати їх не можна.

Все це відноситься до процесів «цивільних». В «кримінальних» процесах судді були не такі гуманні - більшість обвинувачених потрапляло на шибеницю або на вогнище. З початку XII по XVII століття тільки у Франції було винесено близько ста смертних вироків тваринам. Судили тварин і в Італії, і в Німеччині, і в Швеції, і в Швейцарії. Ось кілька прикладів.

У XIII столітті у Франції свиня була засуджена до повішення за те, що з'їла свій приплід.

У 1268 році було засуджене порося, яке завдало каліцтва дитині.

У 1314 бик за напад на людину був засуджений до повішення.

У 1389 стратили коня який вбив людину.

У 1442 році в Цюріху судили вовка. Його привезли на суд у клітці і встановили на центральній площі, де відбувся суд. Вовк звинувачувався у вбивстві двох дівчаток. У нього знайшлися гарячі захисники. Проте він був засуджений і страчений.

У XV столітті судили жеребця за звинуваченням в лінощах і запальності. За рішенням суду він був убитий дубиною.

У 1796 році в Німеччині живцем закопали в землю бика, звинуваченого в тому, що нібито через нього почався падіж худоби.

Список цей можна було б у багато разів збільшити.

Були й інші міри покарання: тварин відлучали від церкви. Так, наприклад, вчинив єпископ Лозаннський в 1120 році, відлучивши від церкви гусениць і польових мишей, які не побажали підкоритися вироку суду, а через рік він відлучив і мух, які проникли в церкву. Великий Вікарій в 1584 і 1585 роках прокляв гусениць, що з'явилися в єпархії.

Тварини виступали на судах не тільки в якості відповідачів. Адже вони ж вважалися мислячими істотами. Значить, вони цілком могли бути і свідками.

Якщо, наприклад, людина піддавалася нападу грабіжників у своєму будинку і ніхто з людей, крім його самого, не міг засвідчити цього, потерпілий в якості свідка міг привести до суду кішку, собаку або півня.

Правда, свідки-тварини тут же могли перетворитися на обвинувачених. Якщо суд встановлював, що вони, будучи очевидцями злочину, не покликали на допомогу криками, їх жорстоко карали, найчастіше страчували. Нерідко перед стратою тварин катували розпеченим залізом, батогом або іншими витонченими знаряддями катувань середньовічних інквізиторів. І крики катованих тварин вважалися визнанням.

Втім, карали, катували і судили не всіх тварин.

У деяких країнах бики, жеребці і вівці користувалися особливим заступництвом. Якщо їм і не дозволялося офіційно топтати посіви, то до відповідальності їх за це не притягували. Господар знищених посівів навіть не міг пред'явити позов господареві тварин. Єдине, що дозволялося потерпілому, - це взяти лозину і прогнати шкідників з поля або городу.

Але якщо гуси, кури або качки були викриті в подібних же діяннях, вони негайно поставали перед судом і жорстоко каралися.

Однак в інших країнах судили і коней, і корів. Зазвичай їх страчували, а м'ясо йшло на користь суду.

Церква в середні віки приділяла багато уваги тваринам, про них велися довгі «вчені» суперечки. Одні дотримувалися думки, що тварини - Божі створіння, що у них «безсмертна душа», інші, подібно італійському кардиналу Роберто Балларміно, не вірили в їх загробне життя і тому дуже шкодували тварин, яким судилося жити лише на землі, треті дотримувалися думки французького ченця Бонжо, який вважав, що тварини - це чорти.

Юрій Дмитрієв, журнал «У світі тварин» 1999 - 11